Окнянська громада схилила голови у глибокій скорботі — в останню земну дорогу провели нашого земляка, військовослужбовця прикордонної служби Володимира Володимировича Резнічука
Сьогодні, 11 березня 2026 року, Окнянська громада схилила голови у глибокій скорботі — в останню земну дорогу провели нашого земляка, військовослужбовця прикордонної служби Володимира Володимировича Резнічука.
Він загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Лозова Чугуївського району Харківської області — у бою за Україну, її свободу та незалежність.
Володимир Володимирович народився і виріс у селі Новосамарка. Його знали як щиру, добру і надзвичайно порядну людину. Він ніколи не залишав ближнього в біді, завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати добрим словом і щирою усмішкою.
Він дуже любив свою велику родину, цінував дружину, пишався доньками та онуками, для яких був прикладом справжньої мужності, працьовитості та доброти.
Чорна звістка про загибель Володимира сколихнула всю громаду. Вона принесла біль і сльози в кожну оселю. Найважче — рідним. Батько Героя до останнього відмовлявся вірити у втрату сина, шукав його очима серед людей, з надією запитував, чи ніхто його не бачив… Цей біль неможливо передати словами.
Для односельців Володимир був людиною з великим серцем — привітним, добрим, спокійним і врівноваженим. Його поважали за людяність, щирість і працьовитість. Саме таким — усміхненим, добрим і щирим — він назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав.
У рідному селі Володимира зустрічали навколішки. Односельці, друзі та знайомі утворили живий коридор пошани. У руках — квіти та українські прапори, а на очах — сльози. Здавалося, вся громада прийшла провести свого земляка, щоб востаннє подякувати йому за мужність, відвагу і любов до рідної землі.
У селі чужого горя не буває. Тут біль — спільний, сльози — одні на всіх. І кожна така втрата — наче рана для кожного.
З болем у голосі рідний брат Володимира сказав:
«Такого брата, як у мене, ні в кого немає і не буде. У нього руки пахли хлібом…»
Слова співчуття та підтримки родині висловили заступник Окнянського селищного голови Павло Прачук та староста Тетяна Тавровська.
Чин поховання здійснив настоятель парафії «Всіх Святих Землі Української» ПЦУ м. Подільськ, військовий капелан, митрофорний протоієрей Михайло Базилько.
Трикратний траурний салют сповістив, що віднині тут спочиватиме Герой.
Загинувши в бою, він здобув безсмертя.
Наш священний обов’язок — пам’ятати. Щоб і прийдешні покоління знали, якою ціною виборюється кожен клаптик української землі, кожна хвилина нашого спокою.
Окнянська селищна рада та вся громада висловлюють щирі й глибокі співчуття рідним, близьким та побратимам Захисника. Низько схиляємо голови перед його мужністю та стійкістю.
Нехай Господь дарує втіху скорботним серцям і вічний спокій світлій душі Володимира Володимировича.
Герої не вмирають. Вони залишаються з нами — у нашій пам’яті, у наших молитвах і в кожному мирному дні, який вибороли для України.
Вічна і світла пам’ять Резнічуку Володимиру Володимировичу.
Навіки в наших серцях.
Назавжди у пам’яті.
Вічна слава і шана Герою.
