Сьогодні жителі села Артирівка попрощалися зі своїм односельцем — захисником України, учасником бойових дій, інвалідом війни Віталієм Станіславовичем Мельником
Чистий білий сніг під ногами. Чарівні зимові краєвиди. Ясне небо і сонце, що сліпить очі.
Лиш би жити і радіти життю. Та молоде життя обірвалося...
Сьогодні жителі села Артирівка попрощалися зі своїм односельцем — захисником України, учасником бойових дій, інвалідом війни Віталієм Станіславовичем Мельником. 17 лютого його серце зупинилося вдома.
Попрощатися з Віталієм прийшли всі, хто міг. Дружньою сільською родиною провели його в останню путь, незважаючи на складні погодні умови. Завбачливо прогорнули дорогу і виділили техніку - сільгоспвиробники постаралися, відгукнувшись на прохання старости. До артирівчан долучилися і жителі Довжанки. Складна місцевість, непростий шлях до кладовища… Але той життєвий шлях, що випав Віталію Станіславовичу, був не легшим — і він долав його чесно, гідно, не ховаючись і не скаржачись на долю.
Віталій народився у дружній родині: тато був робітником, мама — вчителькою. Ріс разом із сестрами — старшою Оксаною та своєю двійняшкою Оленою. Навчався в Артирівській школі, згодом — у Балтському ПТУ, де здобув професію водія та зварювальника.
У 2006 році вступив до Уманського педагогічного інституту, отримав фах учителя фізичної культури та праці. Працював у Маяківській школі, передаючи дітям любов до спорту, дисципліни й сили духу. У 2013 році змінив професію — почав працювати в лісництві.
Коли Україна стала потребувати захисту, він не вагався. Пішов служити. Отримав поранення. Повернувся додому з болем, який залишився з ним назавжди.
У цей же час зовсім молодим помирає його батько. А через п’ять років раптово не стало мами. Це були тяжкі удари для Віталія. Він важко пережив втрати. Жив сам, господарював, допомагав сестричкам, односельцям, ніколи не відмовляв, коли комусь була потрібна підтримка.
Артирівчани згадують його як добру, світлу людину, надійного друга, щирого і безвідмовного. Теплі слова про Віталія сказала староста села Світлана Корчинська. Щирі співчуття родині висловив заступник Окнянського селищного голови Павло Прачук.
Село провело свого Захисника з болем у серці…
Бо війна не закінчується тоді, коли людина повертається додому. Її наслідки довго живуть у тілі й у душі.
Ми пам’ятаємо його мужність.
Пам’ятаємо його доброту.
Пам’ятаємо його тиху силу.
Світла пам’ять Віталію Станіславовичу Мельнику.
Нехай Господь дарує йому спокій, а рідним — сили пережити цю втрату.
Вічна пам’ять і шана.
