Привітали 95-річну ювілярку
На Окнянщині заведена добра традиція – вітати поважних ювілярів з Днем народження. Адже зовсім небагато їх залишилося – наших сивочолих бабусь та дідусів, яким доля подарувала довголіття попри всі життєві випробування.
Сьогодні вітання і гостинці приймала Ольга Касьянівна Ткач, яка проживає у селищі Окни.
З нагоди святкової дати до іменинниці завітали секретар Окнянської селищної ради Олена Артьомова та начальник відділу соціального захисту населення Олена Толстенко.
-Від усього серця вітаємо Вас з 95-річчям – це дуже важлива і значима подія, адже далеко не кожному судилося зустріти настільки поважний вік. Наша громада щиро пишається, що має таких ювілярів, - каже Олена Леонідівна. Здоров’я Вам, злагоди в родині, добра, небесних щедрот і ще довгих років життя.
Ось що розповіла бабуся про своє життя.
ЖИВЕ ЗАВДЯКИ ЛЮБОВІ І ТУРБОТІ РІДНИХ
Що не жіноча доля то цілий світ. З болем, сльозами, відчаєм.., а потім і радістю, і спокоєм, і любов'ю.
Дожити до 95 років дано не кожному. Тільки особливим, тільки найсильнішим духом і волею до життя. Ольга Касьянівна Ткач дожила до цього дня завдяки любові рідних, що з нею поруч. Їм разом тепло, світло і затишно.
Дивиться бабуся Оля на своїх онуків і правнуків і згадує своє дитинство і молодість.
Народилася на Житомирщині у славному селі Березники. Міцна сім'я з працьовитими батьками, в якій росло шестеро дітей. Якби не війна їх родина була б багатою, розлогою, як крислате дерево, однак…
-Всіх п'ятьох братів, було призвано на фронт, боронити країну, - розповідає Ольга Касьянівна. Пішли, бо були патріотами, дужими хлопцями. Хто, як не ми… Старший брат, Василь, поклав голову ще у фінській, а Петро, Євдоким та Олександр - у другій світовій. Юрій, повернувся додому живим та досить скоро помер… День перемоги у нашій сім'ї то, справді, свято з сльозами на очах. Бо як же тут не плакати, коли два брати загинули саме 9 травня 1945 року - Петро - в Угорщині, а Олександр - в Берліні. Євдоким до цього часу вважається зниклим безвісти. І зосталася я одна. Душі моїх братів відлетіли журавлями в небо…
-Мама не дожила до дня перемоги, шальна пуля, вбила її на власному подвір'ї, коли підкидала дрова у пічку, а батько помер після війни.., - продовжує розповідь Ольга Касьянівна. Я ж, мов билинка в полі, під всіма вітрами і дощами, трималася за життя щосили.
-В лісах, поблизу села, стояло партизанське з'єднання Ковпака, - розповідає Ольга Касьянівна. Мене, сироту, забрала до себе рідна тітка, в сім'ї якої я була 11 дитиною. І ми, діти, носили партизанам молоко, хліб, який пекли в селі жінки, патрони. Бувало, що й ловили німці, і карали та нас боронили партизани. Коли втікали люди з села їх прихищали ковпаківці.
-Отаким було моє дитинство, - констатує Ольга Касьянівна. А потім, після війни, нас, молодь, почали відправляти на роботу в чужі краї. Житомирян порозкидали по всьому світу - я з бригадою однолітків опинилася аж на Уралі. Там зустріла свого майбутнього чоловіка Миколу Тихоновича, одружилися, народили дітей. І невдовзі переїхали з далекого Уралу на Одещину, в село Перейма Балтського району - на батьківщину чоловіка.
-Там, в Переймі, важко працюючи, ми таки відчули себе щасливими, - ділиться спогадами Ольга Касьянівна. Бо був власний будинок, господарство, росли діти. Ми мали змогу їх навчати, допомагати. Люди навкруг дуже добрі і щирі. Я працювала на фермі, маю багато нагород і подяк.
-Нам дуже приємно, що маму пам'ятають і шанують і в Переймі, і у нас, в Окнах, - каже Тетяна Миколаївна Корновал, донька Ольги Касьянівни. Я з братом гордимося нашою мамою, щиро любимо її. У добрі, радощах, гірких хвилинах - вона поряд. Я щаслива у свої роки мати маму, пригортатися до неї, чути поради і відчувати допомогу. Вона весь час хоче допомагати.
-25 років я вже в Окнах, - каже Ольга Касьянівна. Спочатку жила в своїй хаті, а нині разом з донькою і зятем Миколою Тимофійовичем. Добре зараз жити, лише б мир був…
Про мир в Україні бабуся Оля повторює часто. Її турбує ця тема, бо переживає за країну, за всіх людей, які її боронять, за сина, який проживає на Донбасі, в окупованому Сніжному. І дуже чекає в гості.
-Я знаю, що таке війна, - каже, помітно хвилюючись, бабуся. І дуже хочу, щоб діти росли щасливими під мирним небом, щоб мали змогу навчатися. Перемоги всім нам…
Самотність Ользі Касьянівні не загрожує. Вона вміє жити на повну, навчена змалку цінувати кожен день життя, а це, погодьтеся, мистецтво, яким володіють лише літні люди.
Бабуся Оля щиро дякувала гостям за відвідини. Вона була задоволена – її не забули. Обіцяла дожити до 100-річчя і обов’язково дочекатися Перемоги.
До наступної зустрічі, Ольго Касьянівно. Живіть і радуйте близьких своєю присутністю у їх житті МАМИ і БАБУСІ.
