Сьогодні вся Окнянська громада об’єдналася у скорботі та вдячності, прощаючись з двома нашими захисниками – Валерієм Демидовим та Володимиром Редзевілом
Сьогодні вся Окнянська громада об’єдналася у скорботі та вдячності, прощаючись з двома нашими захисниками – Валерієм Демидовим та Володимиром Редзевілом.
Траурні кортежі у селищі Окни і в рідних селах захисників – Антонівці і Ткаченка зустріли живим коридором з квітами і на колінах.
Їх імена залишаться в історії Окнянської громади символом відваги та патріотизму та прикладом для прийдешніх поколінь.
Антонівський старостинський округ
У Антонівці, центральній садибі старостату, смерть Валерія Демидова сколихнула все село. Віддати шану оборонцю прийшли рідні, друзі, представники влади, бойові побратими та жителі громади.
Прощалися з загиблим зі сльозами на очах, скорботою та болем від непоправної втрати, з квітами та навколішки.
-Окнянська селищна рада висловлює глибокі співчуття родині та близьким захисника. На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. В цю гірку мить поділяємо горе Вашої сім’ї та разом з Вами схиляємо голови в глибокій скорботі, - каже звертаючись до присутніх секретар Окнянської селищної ради Олена Артьомова.
- Щодня наші Герої захищають нас на землі, в небі і в морі. Ми дякуємо кожному, хто не замислюючись пішов на захист нашої держави. Хто попри всю складну ситуацію і усвідомлення трагічності, що відбувається, поставив державу на перше місце. Вічна слава захиснику, - каже Олена Леонідівна.
-Валерій Валентинович народився 6 грудня 1976 року. У 13 років залишився сиротою. Зростав під опікою бабусі Софії. Закінчив школу. Здобув спеціальність, працював у сільгосппідприємствах різних форм власності, - каже староста Антонівського старостинського округу Тетяна Капица.
-Практично з перших днів російської агресії. Валерій був мобілізований і виконував свої обов’язки згідно вимог воєнного часу. Наш земляк був дуже життєлюбною, доброю, чуйною та позитивною людиною. Мав роботящі і вмілі руки і мріяв навчити своїм ремеслам дітей. Та доля розпорядилася інакше. Його смерть величезна втрата для всіх нас. Ми завжди будемо пам'ятати Валерія, - каже Тетяна Іванівна.
Востаннє земляку віддали військові почесті на сільському кладовищі. На честь воїна пролунав трикратний військовий салют. Дружині передали прапор.
… А маленька похресниця ніжно гладила обличчя і руки хрещеного Валерія, якого дуже любила та сьогодні прощалася з ним назавжди…
Дякуємо тобі, воїне, за мужність, честь, можливість жити у вільній країні, говорити рідною мовою, за ту найвищу жертву – віддане життя заради України.
Щирі співчуття рідним, друзям, побратимам, усім, хто знав і любив Валерія Валентиновича.
Хай з Богом спочиває твоя душа. Царство небесне і вічна пам'ять нашому захиснику.
