Нагірне, Антонівського старостату. Тут проживає друга сьогоднішня ювілярка – Катерина Стефанівна Карнафель
Нагірне, Антонівського старостату. Тут проживає друга сьогоднішня ювілярка – Катерина Стефанівна Карнафель.
Начальник відділу соціального захисту населення Олена Толстенко відвідала ювілярку і від імені селищного голови Олега Бєлоуса привітала квітами і подарунком жінку з 95-річчям. З щирими привітання до Катерини Стефанівни звернулася також староста Антонівського старостинського округу Тетяна Капица.
Село Нагірне в післявоєнні роки почали заселяти переселенці. І серед сотень цих людей була і Катерина Стефанівна.
Народилася на Івано-Франківщині в Коломийському районі. Родючої землі в їх рідній стороні було мало, а сім'я велика - батьки і п'ятеро дітей. Отож, коли почалися розмови про переселення в 1950 році батько вирішив не чекати лиха і дав згоду на переселення. Разом з ним приїхала до Нагірного і Катерина, саме це село їм визначили для проживання, і тут прожила життя.
-Сюди, на Окнянщину, тоді приїхало багато люду, - каже Катерина Стефанівна. -Через певний час багато поїхали назад, а я залишилася, і моя рідня також. Тепер на сільському кладовищі уже майже всі – живими залишилися наші діти, онуки. Бо крім тих, що померли, багато виїхали в пошуках кращої долі.
-Знаєте, я людина віруюча, - продовжує бабуся Катерина. І мама моя була віруючою, і діти, і онуки. Я впевнена, що тут, на землі, ми в гостях і живемо з милості Божої, бо якби не воля Божа мене б уже давно не було.
І бабуся Катерина згадує, як малою, через неї проїхала підвода з кіньми. Маля гралося посеред дороги, а тут коні понесли… І що ви думаєте, дівчинку навіть не зачепило, як гралася в пилюці, так і залишилася там, навіть не злякалася.
-Я відтоді під Божим благословенням, - стверджує бабуся.
А ще був один такий випадок.
-Була я вже заміжньою і чекала першу дитину, - продовжує розповідь Катерина Стефанівна. Поїхали якось з чоловіком у місто продавати харчі. А рік був голодним, небезпека чаїлась кругом. Приїхавши на місце, я запитала в мужчини (гарно вбраного), який проходим повз, де тут базар. І він погодився показати. А мій чоловік залишився на місці, чекати мого повернення. Йдемо ми з тим мужиком, він мовчить і ми все далі відходимо від людей, ніби вже на околицю вийшли. Я злякалася… А в цей час біля мого чоловіка зупинилися дві жінки і голосно так промовили: "О, завтра свіжа ковбаса буде" і подивилися в сторону, де ми йшли. В результаті, мене догнали і повернули назад. Як виявилося, той чолов'яга торгував на базарі ковбасою, а робив її з чого прийдеться, не гребував і людським м'ясом.
Мабуть не буде секретом, сказати, що в Нагірному досить впливова молитовна громада п'ятидесятників, якій допомагають з-за океану. А онука бабусі Катерини вже довгий час живе в Америці, служить Богу і шанує свою сім'ю, в якій виховується 5 діток.
-Я також, це було давно, хотіла виїхати до Америки, навіть на співбесіду їздила до Москви, але мабуть долею назначено жити мені в Україні. Тут мої батьки похоронені, тут живе моя донька і онуки, тут і я спочину.
З діток, яких народила і виховала Катерина Стефанівна поряд з матір'ю є тільки найстарша - Ганна. Має бабуся 9 онуків, 9 правнуків і 6 праправнуків.
-Мама живе біля мене, - каже Ганна Іванівна, - без догляду не залишається. Як ще мала трохи здоров’я все намагалася допомогти, бо не звикла сидіти без діла.
-Я щиро вдячна вам за відвідини, за привітання, за те, що приїхали до мене і бажаю кожному прожити гарного віка і багато щасливих років, - каже Катерина Стефанівна.
…Дві бабусі, яким довелося пережити стільки горя, сьогодні є справжніми мотиваторами до життя. Їхні розповіді то ніби зустріч весни з зимою, коли в думках ти в юності, а насправді, вже зима людського віку. Та вони посміхаються, хіба їм боятися хурделиці, адже рідні, які поряд зігрівають їх старість.
Життєві історії Ірини Іванівни Кудлінської та Катерини Стефанівни Карнафель ніби закликають нас до дії: вирішувати, змінюватися, прагнути вперед, мислити, приймати виклики, відмовлятися від стереотипів, досягати, мріяти, відкривати, слухати себе, дивитися на життя відкритими очима, Перемагати ворога, який нині нищить нашу землю. І жити…
