Йому назавжди залишилось 33...
Пам’ятаємо
Втрата рідної людини - це важкий стрес і шок для сім’ї. Кожен переживає цю трагедію по-своєму і потребує часу на те, щоб прийняти своє життя таким, яким воно стає без дорогої людини.
І кожен із захисників України гідний того, щоб про нього говорили. А загиблі - щоб про них пам’ятали. Адже вони продовжують жити у серцях своїх рідних і близьких.
Йому назавжди залишилось 33...
Багато окнян знали Дмитра Семенюка особисто. Попри біль та сум пам’ятають цього мужнього чоловіка як прекрасну людину, яка нічого не боялась і своїм священним обов’язком вбачала захищати українську землю від загарбників. Захищати за будь-яку ціну! Навіть якщо на кону – власне життя.
19 серпня 2023 року йому мало б бути 34… Не судилося…
Які страшні слова «був», «мало б бути…» по відношенню до молодої людини у розквіті сил і вміння.
…У нашому селищі Окни проживала донедавна дружня, щаслива, роботяща родина. Батько Віталій, мама Світлана і два синочки, Сергій – старший, і Дмитрик - молодший.
Про нього й мова. Це дорога для родини людина. Клята війна забрала у них найдорожче…
Дмитро Віталійович Семенюк народився 19 серпня 1989 року у нашому селищі Окни. У 1995 році пішов у перший клас Красноокнянської школи, в якій закінчив 9 класів. У 2004 році вступає на навчання до Петрівського технікуму. Закінчує його, здобувши спеціальність зоотехніка-ветеринара.
У сім’ї трапляється велике горе – помирає батько – Віталій. Неможливо загоїти рану від втрати рідної людини… Для Дмитра то була величезна втрата, бо батько - то й порада, і приклад, і підтримка.
Після закінчення технікуму у 2008 році Дмитра призвали до лав Збройних Сил України. Проходив службу в Чернігові був старшим сержантом на посаді фельдшера транспортно-залізничних військ.
Після строкової служби влаштувався на роботу в місті Одеса.
Дмитро був дуже працьовитим, за що б не взявся робив все швидко і досконало. Його поважали, до нього прислухалися, його цінували…
У 2014 році Дмитро зустрів свою Катерину, з якою створили сім’ю. У 2015 році у них народилася донечка Даринка.
Роки пробігали в праці і турботах.
Лютий 2022 року. Війна. Повномасштабне вторгнення росії в Україну…
А в родині Семенюків знову горе – у травні 2022 року помирає мама Світлана. Родину накриває сум та невимовний біль…
14 вересня 2022 року Дмитра призивають на військову службу по загальній мобілізації. Йде без запитань і вагань. Він чоловік. Він оборонець своєї власної сім’ї і всіх українців… Служить бойовим медиком у механізованому батальйоні. Врятував багато життів своїх бойових побратимів…
Не зберіг себе…
Загинув наш Герой 8 квітня, у найчарівніший місяць весни і сам був у своєму прекрасному віці…
Життя Дмитра обірвалося поблизу Бахмута Донецької області. До кінця він був вірним присязі і військовому обов’язку. Поклав своє молоде життя за наш спокійний сон, за наше мирне майбуття, за щасливе завтра власної донечки, рідних і всіх українців.
-Ми покладалися на Дмирта як на найміцнішу стіну, завжди знали - винесе на собі з поля бою, врятує, допоможе, - кажуть побратими. Як нам його не вистачає. Його посмішки, гумору, навіть, крутого слівця… І це не просто слова, повірте. Діма був найкращим серед нас.
-Непоправне горе спіткало нашу родину, неможливо загоїти рану та гіркоту втрати дорогої, рідної людини. Плачемо і сумуємо.., щохвилини пам’ятаючи нашого Дмитра, - каже тітка Маша. - Ми попрощалися з ним навіки. Та остання зустріч була дуже короткою, під наші сльози скорботи, а також сльози дощу.
Так, у день похорону зранку лив дощ, а коли домовину з тілом винесли з подвір’я – вщух. І далі лише гіркі сльози рідних котилися на домовину. Такого сокола втратила родина і Україна…
-Спочивай наш любий, дорогий Дмитре. Ми тебе дуже любимо, сумуємо за тобою. Ти тепер у небесному війську… Легких тобі хмаринок, наш воїне-захиснику. Вічна пам'ять, - каже тітка Маша.
Не судилося Дмитру відсвяткувати свій день народження у колі рідних на землі. Мабуть, святкуватиме його з батьками під божим благословінням на небі.
Пам’ятаймо Героя.
Спочивай з миром, Дмитре.
