A A A K K K
для людей із порушенням зору
Окнянська громада
Одеська область, Подільський район

«ВЕЛИКИЙ ТЕРОР» Пам’яті 10 мільйонів українців…

Дата: 13.05.2022 12:22
Кількість переглядів: 15

 День пам’яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

        5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху кампанія репресій проти громадян. За кілька днів до цього, 30 липня 1937 року, був підписаний таємний наказ НКВС №00447, у якому був детально розроблений механізм терору. Для українських земель трагічні події 1937-1938 років стали ще одним етапом у низці радянських репресій. За кілька років до цього жертвами голодомору стали мільйони селян, були репресовані представники націонал-комуністичного руху та творчої інтелігенції (Розстріляне відродження). Наймасовішого характеру знищення людей в СРСР набуло саме в 1937-1938 рр., які заведено називати «Великим терором». Його масштаби вражають, оскільки кількість жертв обраховується сотнями тисяч осіб. Основними причинами «Великого терору» історики вважають бажання Й. Сталіна після його приходу до влади ліквідувати реальних і потенційних противників комуністичного режиму, досягти повного упокорення населення шляхом винищення окремих соціальних та національних груп, завершити кадрову революцію й утвердити авторитарний стиль керівництва.

        Влада полювала на так званих ворогів народу, шкідників, а також їхніх рідних і близьких. Після виходу постанови про антирадянські елементи масові репресії посилилися в концтаборах та тюрмах. Тобто людей карали двічі. Особливістю цієї хвилі репресій стало те, що більшовицька влада почала знищувати не лише своїх противників, але і тих, хто був активним прибічником Сталіна і навіть учасником масових репресій.

        Репресії відбувалися і до 1937 року, вони також продовжувалися у 1940 році й після війни. Однак саме у цей період 1937-1939 років репресії вийшли на свій піковий рівень, торкнувшись величезної кількості родин. У 1937 році ЦК ВКП(б) запропонував створити позасудові органи – «трійки», які вирішували долю людей. Трагічність ситуації була в тому , що «трійки» поєднували в собі слідство, обвинувачення і суд. Також саме «трійки» відповідали за виконання вироків. До складу «трійки» зазвичай входили начальник обласного УНКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

      На все слідство по кожній людині «трійка» мала 10 діб. Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б).

      Участь адвоката, оскарження вирок та клопотання про помилування не передбачалися. Вирок у багатьох випадках виконувався негайно після його винесення.

        Досі точну кількість жертв тоталітарного режиму визначити неможливо. Деякі фахівці вважають, що період з початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже 1,5 млн осіб. Багатьох із них було розстріляно, інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних лікарнях. Терор і репресії торкнулися майже всіх верств населення: вчених, політиків, військових, священників, представників культури, селян. Особливо жорстокі репресії сталінський режим і його підручні здійснювали в Україні у 30-х роках. Зокрема у 1937-1938 р. в Україні було засуджено 197617 осіб, із них на смертну кару – 122237 громадян. Упродовж кількадесят років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводили режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами і висаджували там дерева.

       Найбільшим похованням жертв сталінських репресій в Україні вважають «Биківнянські могили». Таємна спецділянка НКВС УРСР у Биківні – один із найсекретніших об’єктів СРСР, на території якого впродовж 1937-1941 років відбувалися таємні поховання жертв масових політичних репресій, розстріляних та закатованих у київських в’язницях. Фактична площа об’єкта складала 5,3 га. Територію обгородили високим суцільним дерев’яним парканом, за яким збудували спостережну вежу та будинок, встановили цілодобову озброєну охорону. Вантажівки ГАЗ-АА (в народі «полуторки») ночами привозили тіла розстріляних на територію спецділянки.

       Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

      Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937–1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

      «Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

 

Реабілітація жертв політичних репресій.

       Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

       У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації – 117 тисячам 243 особам.

      У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки».

      У 2018 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». Закон суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.

      З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні.

 

     Нинішня, путінська росія потворно наслідує усі ці ганебні методи, фактично вчиняючи геноцид Українського народу у ХХІ столітті на українських землях. Така ситуація в Україні поставила людство на межу глобальної гуманітарної катастрофи через можливий голод, спровокований руйнуванням рашистами нашої інфраструктури і логістичних комунікацій. Повіривши брехливим заявам підлої країни – терориста, світова спільнота дозволила знову підняти голову тоталітаризму та відчути свою безкарність та перевагу над тими, кого вважає слабшим.

     Сьогодні Україна демонструє світовій спільноті надзусилля у боротьбі проти вторгнення московської держави, вибиваючи окупанта з наших земель та виборюючи тим самим мир у всьому світі. Дякуючи нашим іноземним друзям і партнерам за підтримку у цій боротьбі, водночас констатуємо, що допомагаючи Україні, вони насправді сприяють збереженню та розвитку усіх держав та націй.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь